Живопис та психотерапія

Зараз великою популярністю користуються майстер-класи з живопису. Відвідувачам обіцяють, що за 3 години вони напишуть картину. З першого погляду, у цьому немає нічого поганого. І навіть багато корисного. Людина, що ніколи не тримала у руках пензлик, зможе спробувати написати картину під наглядом досвідченого художника. Можливо, завдяки цьому вона зможе подолати обмежуючі переконання на зразок «у моєму віці вже пізно учитися чомусь новому»; «моя мама говорила, що у мене руки не з того місця ростуть»; «треба робити все або ідеально, або ніяк». І зможе у реальному житті наважитися опановувати нову професію, дозволити собі помилятися, насолоджуватися процесом, а не результатом. Для когось живопис стане новим захопленням, котре буде відвертати увагу від проблем та давати ресурс. Такі майстер-класи можуть мати терапевтичний ефект, якщо ставитися до них як до сеансу арт-терапії. Часто туди приходять люди, котрі не люблять писати картини на самоті. Урок живопису може бути можливістю розширити коло спілкування.

Але інколи для того, щоб утримати клієнтів, студії живопису переконують кожного відвідувача у тому, що він має талант. І ще трішки і він зможе організувати персональну виставку. Або людина сама починає вважати себе реінкарнацією Ван Гога. Розповідає друзям, що тепер художник та дарує свої картини. І добре, коли знайдеться хтось, хто скаже правду. Бо така людина може витратити багато грошей та сил на розвиток уявного таланту, а у кінці зіштовхнутися з реальністю та впасти у депресію. Усі розуміють, що для того, щоб стати художником, потрібна академічна освіта. Але як же хочеться вірити, що трапиться диво і за 3 години ти інтуїтивно зрозумієш те, чому інші вчаться роками.

Це мені нагадує ставлення до психотерапії. Кожен розуміє, що для того, щоб щось змінити у собі, потрібно попрацювати. Часто цей процес буває болісним та довготривалим. Але так хочеться вірити, що ось ще один марафон бажань, і Всесвіт нарешті почує та почне виконувати твої вказівки.